Як Я став Уткіним інвестор Євген Уткін

— У мене козацька кров, та й взагалі — підприємці просто беруть та роблять. Траплялися «наїзди». Були часи, коли я змушений був дітей вивозити з Києва і їздити зі зброєю. Найголовніше — не здаватися.

— На вашому підприємстві навіть є пам’ятник рейдерам.

— Не на нашому, у наших сусідів. Там зображений робот, який вбиває сарану.

— «Квазар-мікро» була першою компанією в колишньому СРСР, яка почала випускати комп’ютери. Ви першими почали співпрацювати з такими гігантами, як Intel. Як вам спало на думку, що можна випускати комп’ютери?

— Мені більше подобається там, де менша конкуренція, це дає змогу бути попереду. У нас навіть слоган був: «Завжди на крок попереду». Я тяжію до того, щоб не просто займатися комерцією, а щось придумувати. Якщо говорити про інтелектуальний капітал, Україна однозначно в світовій двадцятці.

Я не вважаю збирання комп’ютерів або те, що робили ми, чимось великим. Просто ми робили це першими. Спочатку було програмне забезпечення, а потім більші проекти. У світовій економіці кожна країна бореться за свій шматок пирога.

Євросоюз, який зараз трошки штормить, був організований, щоб змагатися з Америкою і Китаєм. Росія зі своїми ракетами сидить, спостерігає і намагається показати, що теж щось значить у світі. А ми мусимо думати про своє місце.

Є сировина та кінцевий продукт, який коштує дорожче за сировину. Наприклад, кефір — в маленьких гарних пляшках він коштує дорожче, ніж в пакетах. На жаль, сьогодні ми на 90% продаємо інтелектуальне сировину, а не продукт чи сервіс.

Чому Америка має інтелектуальний капітал? Вона зробила середовище, в яке їдуть підприємці з усього світу — китайці, індуси, емігранти з СНД. Є Ізраїль, куди після розвалу СРСР переїхало багато людей з єврейською кров’ю. Якщо говорити про інтелектуальний капітал, Ізраїль є країною №1 в багатьох галузях у світі.

Далі, як не дивно, йде Угорщина — за кількістю лауреатів Нобелівської премії на душу населення вона перша в світі. Потім йдуть не Польща, Китай або Індія, а Росія та Україна. 3% населення в Пало-Альто, де знаходиться Стенфордський університет, розмовляють російською. Вони не прибирають вулиці, не працюють водіями, вони вчені, розробники, і багато з них приїхали з України.

Щоб виховати розробника, навіть в Україні, де порівняно з Європою та Америкою все в кілька разів дешевше, потрібно витратити не менше мільйона доларів. Ці гроші йдуть на інститути і школи. Коли зараз десятки тисяч, мільйон людей виїжджають з країни, це означає, що від нас йдуть трильйони доларів.

— Чи є шанс, що комп’ютери будуть випускатися тут?

— Для комп’ютерів вже запізно, але зараз найкращий час починати бізнес. Тоді катаклізм торкнувся лише колишнього СРСР, а зараз весь світ турбулентний. Тут все, як у футболі: є прем’єр-ліга з професіоналами і є вулична команда. Але коли дощить і за вікном страшна негода, дворові грають справді сильно, як ісландці.

Ми дуже хочемо потрапити в цю прем’єр-лігу і можемо це зробити, бо сьогодні немає меж. Якось один з інвесторів найбільшої компанії в сфері біткоінів, Bitfury, мій знайомий, приїхав і каже: «Євгене, шукаю команду. Хочу розробити спеціальний мікропроцесор для своїх серверів».

Він знайшов команду хлопців з України, і всі вони поїхали працювати до Таїланду. Там добре, смачно, тепло, не треба платити за оренду приміщень — є солом’яний дах, прекрасний інтернет, все, що потрібно. Саме там вони розробили найшвидший мікропроцесор з тих, що використовуються в цьому бізнесі.

Світ нині глобальний, і кожен з нас може сам себе зробити, звідки б він не був. А в Україні народжуються талановиті люди.

— У 2004 році ви вивели компанію на продаж за 300 млн дол. Чому у вас вийшло, а в інших ні? Не було конкурентів?

— Коли ми в 2007 році вивели компанію на IPO на лондонській біржі, її вартість була 2 300 млн. У 2004 році нам стало тісно на українському ринку і ми рушили підкоряти Росію. Все вийшло добре, тоді була нормальна конкуренція та й держава не втручалася в бізнес.

У бойових мистецтвах, щоб розбити цеглу, треба сконцентруватися і спрямувати удар не по поверхні цеглини, а глибше — інакше не розіб’єте. Ми маємо ставити планку вище за фізичну можливість, в цьому і полягає мистецтво бізнесу. А ще треба пам’ятати, що збуваються лише щирі мрії та бажання.

— Ви закінчили чотири чи більше бізнес-шкіл, їздили до Бразилії та Америки. Навіщо вам це?

— Це нормально, люди вчаться все життя. Зазвичай ідеї приходять не від колег за цехом, цікаво зазирнути і в інші сфери. Я багато чому вчуся у тих, хто займається музикою, театром та кіно. Обов’язково потрібно мислити out of the box, нестандартно. Пам’ятаєте барона Мюнхаузена? Він себе витягав. Потрібно постійно наважуватися на експерименти, витягувати себе з рутини.

— Ви знаєте російську, українську, англійську і французьку. Звідки це?

— Мої діти розмовляють різними мовами. Вивчав французьку в школі, англійською володію, бо мушу. Вона стала мовою бізнесу, її потрібно знати. Без англійської ставити високу планку складно, та й взагалі — чим більше мов знаєш, тим краще.

— Ви вийшли з успішної компанії, яка коштувала 3 млрд дол на світових ринках, з Москви повернулися до Києва. Що спонукало залишити цей успіх?

— Для мене є велика різниця між Росією і Москвою, Кремлем. Російська людина — це стан душі, і це категорично ніяк не стосується тих людей, які зараз при владі в Кремлі. Я не вважаю їх росіянами. У сучасній Росії мало кисню, там дихати нічим. При тому керівництві творчій, креативній людині складно створити щось велике.

— Ви це відчули ще в 2007 році?

— В епоху Майдану, в 2004-2005 роках, я щоранку літав на роботу до Москви, і вже тоді почала відчуватися різниця в цінностях. У 2005 році на каналі «Культура», який тоді був дуже хорошим, провели опитування «Хто є вашим ворогом» і назвали Україну. Для мене це було дико.

— Повернення з Росії в Україну було цивілізаційним вибором?

— Я не поділяю на «ось тут бізнес, а ось тут не бізнес». Людина — цілісна істота. У мене нема окремо робочого і неробочого часу. Не можна просто заробляти гроші.

У нас була міжнародна компанія, просто штаб-квартира знаходилася в Москві. Звісно, там можливостей було більше, але хотілося дихати, бо у хайтек-бізнесі важливі свобода творчості та прийняття рішень.

Якщо слухаєш одного лише начальника, а не себе, і залишаєш рішення іншим, це безвідповідально і суперечить моїм та й взагалі людським цінностям.

Те, що в нас відбувається зараз, — це цивілізаційний вибір, коли ти відповідаєш за свої вчинки, не критикуєш та не переносиш свої обов’язки на інших, робиш щось і за це відповідаєш. У нас завжди було набагато більше свободи.

— Не президент винен?

— Ми мусимо пам’ятати, що самі обрали президента, який має на нас працювати і перед нами звітувати. Зараз перехідний період. Ми поставили завдання, які він повинен вирішити, але у нього колосально складна мета — зламати хребет системі. З чимось він справляється успішно, а щось в його роботі не задовольняє.

Народу хочеться, щоби було швидше. Я вважаю, що за два роки у нас дуже багато зроблено. А взагалі сидіти і критикувати — це дуже слабка позиція.

— Збирати чемодани, виїжджати за кордон і шукати щастя там чи залишатися в Україні і розвивати бізнес тут?

— Час від часу потрібно збирати валізи і їхати за знаннями. Є більш розвинені ринки — Америка, Європа, більш закрита Японія. Потрібно туди вирушати вчитися і повертатися з новими ідеями. Я називаю це ефектом машини часу.

Як на мене, еміграція — це не драматична подія. Як розвинулися Китай чи Індія? Якщо один індус потрапляє до відділу ІТ в американському банку, то згодом весь відділ складається з індусів. Ми рухаємося в правильному напрямку, але постійно втрачаємо моменти, коли можна зробити ривок.

Зараз, як і в 2005 році, існує можливість квантового стрибка, швидкого переходу на зовсім інший рівень. З’явилася енергія і критична маса людей, які хочуть цих змін.

Із совковою системою потрібно розлучатися рішучіше і швидше, а у нас все відрізається шматочками. Проте я абсолютно впевнений, що скоро Хрещатиком будуть гуляти майбутні Марки Цукерберги і Стіви Джобси.

— Ви недавно зустрічалися з президентом і запропонували, щоб він дав свій телефон Елону Маску. Це правда?

— На зустрічі з Петром Порошенком пролунала така пропозиція, але нас була ціла делегація, куди входили і хлопці, які вже зробили успішні стартапи в Україні. Було також кілька людей від українських асоціацій, що займаються технологіями.

Моє прохання до президента та очікування від нього прості й конкретні: в країні має бути людина, яка відповідає за розвиток індустрії 4.0, де інтелектуальний капітал в пріоритеті. В країні має хтось — людина, структура, агентство, міністерство — відповідати за створення такої економіки, як в Ізраїлі.

У 1994 році там прийняли рішення, що потрібен ось такий головний вчений, у якого в кожному міністерстві є кабінет. Він присутній всюди як проджект-менеджер, його завдання — забезпечення інноваційності всіх міністерств.

Схожа ситуація і у нас: агресор поруч, ми змушені захищати себе і, відповідно, в піраміді Маслоу знаходимося внизу, піклуємося про свою безпеку.

В Ізраїлі є багато технологій так званого подвійного значення. Наприклад, дрон, який використовується для військових цілей, також допомагає в сільському господарстві — дивиться за ґрунтом і рослинами.

— Ці добрі кроки посилають хороший сигнал бізнесу?

— Вони показують, як потрібно змінювати країну. Всередині системи і гвинтика не змінити — треба паралельно будувати нове, а потім змітати старе. Потрібен інструмент, який допомагає прогресу. Навіть в сільському господарстві є нові технології — сенсори, планшети, системи навігації для тракторів.

У нас врожайність в середньому у 2,5 разу нижча за аналогічні показники в Німеччині, бо ми застосовуємо менше технологій. А сільськогосподарський ринок у нас третій у світі. Тому коли такі технології міцно увійдуть в обіг, у нас з’являться сотні багатомільйонних компаній, які почнуть розвивати цей напрям.

В Америці інтелектуальний продукт уже більший за валовий національний продукт, і в нас має так бути. Не кубометри газу, не робота збирача або економіста, а інтелектуальна праця, і в Україні є для цього великий потенціал.

Дуже важливо, щоб Tesla, Google чи Apple не просто продавали у нас свої продукти, а щоб вони в нас інвестували. Ось в Росії навіть під час санкцій лише за останній рік понад десять компаній відкрили свої центри розробки.

— Чому там відкрилися, а тут ні?

— Бо там є кілька людей високого рівня, які цим цілеспрямовано займаються. Серед них — Герман Греф та Анатолій Чубайс. Греф після відвідування Силіконової долини сказав, що дані є нафтою 21 століття, цих даних величезна кількість навколо, як і нафти в минулому столітті.

Сюди потрібно залучати компанії не тільки в збиральному виробництві, а й у розробці, адже у нас хороші фахівці. Тут роль президента теж важлива. Він їздить до Брюсселя та Вашингтона і має зробити так, щоб у нас розвивалася індустрія високих технологій, має привести сюди десятки великих компаній.

Якщо він не почує, а він може не почути, бо в нього багато завдань, ми нагадаємо.

— Які напрями в Україні актуальні, крім сільського господарства?

— Молодь і чиновники повинні пам’ятати, що конкуренція нині глобальна, ми змагаємося не з сусідами, а з усім світом. Якщо у нас не буде відчуття конкуренції, обробляти землю будуть китайці, а ми будемо купувати американське програмне забезпечення. Для України є кілька принципово важливих індустрій.

Передусім — оборона і безпека, тому що «цей дощ надовго». Конфлікт, в епіцентрі якого перебуває Україна, відбувається не лише між нами і Росією, це цивілізаційний конфлікт. Однак ніхто не буде займатися нашою безпекою і захищати нас, крім нас самих, тому ця індустрія в пріоритеті.

Друге — це сільське господарство, яке за наявності технологій може витягнути всю країну, бо Україна здатна годувати чверть населення світу.

Третє — енергетика. За показниками енергозбереження Україна не входить навіть до першої сотні країн, бо в нас безвідповідальне ставлення до цього напряму.

Вугільні і газові плани всі 26 років заважали розвитку альтернативної енергетики, тому потрібно фокусуватися на енергозбереженні та технологіях — біопаливі, пелетах, теплових насосах, вітряних та сонячних станціях, малих ГЕС.

В Україні ініціатива йде від людей, а роль держави повинна полягати в тому, щоб допомагати цьому процесу і давати трошки грошей.

Четверта індустрія — все, що пов’язано з охороною здоров’я, передусім фармацевтика.

— Чи бачите ви своїх дітей продовжувачами власного бізнесу? Потрібно, щоб діти робили все спочатку, чи треба давати їм старт?

— Передусім, дітей треба любити і допомагати їм. Моя мрія, як і будь-якого батька, — побудувати якусь справу, як фундамент будинку, і щоб далі хтось конструював поверхи і створював красу.

Показати щось можна лише власним прикладом. Потрібно дати їм хорошу освіту, допомогти побачити світ. Якась мінімальна фінансова допомога теж має бути, але пріоритет — освіті і навичкам. Потрібно давати вудку, а не рибу.

— Дайте три поради українським бізнесменам.

— Перше — розраховувати лише на себе, своїх близьких і команду, яку сам створив.

Друге — вірити в людство і добро, на негативі нічого не вийде.

Третє — пробувати. Якщо не знаєш, як робити, пробуй.

Все просто.

Джерело