Ядерний статус України міф чи реальність?

Після розпаду СРСР Україна володіла третім у світі по розмірам ядерним потенціалом. Рішення про знищення стратегічних носіїв і передачу Росії 1734 ядерних боєголовок до них приймалося Києвом під тиском з боку США і Росії, пише канал «24» 

У грудні 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як не ядерна держава, а остання боєголовка була вивезена в Росію у серпні 1996-го. У рамках трьохсторонньої угоди США і Росія дали гарантії щодо територіальної цілісності і незалежності України, а також відмовитися від використання проти неї сили «у відповідності з принципами Заключного акту ОБСЄ». Добровільна відмова України від ядерної зброї трактувалася, як перша подібна акція у світовій практиці на фоні бажання інших держав отримати контроль над військовим атомом. Єдиною державою, яка відмовилася від розробок у ядерній галузі, була Південно-Африканська Республіка, яка фактично виміняла таке рішення в обмін на позиції лідерства на африканському континенті. Але рішення ПАР не йде у порівняння з рішенням України. Хоча би тому, що у ПАР ядерної зброї не було.

Подальші події у стосунках з Росією показали наскільки непродуманим і злочинним по відношенню до своєї країни виявився подібний крок. Постійні торгівельні війни, військовий конфлікт на Сході України і окупація Криму показали, що Росія не збирається виконувати свої зобов’язання згідно умов договору, як гарант нашої територіальної недоторканності.

У цих умовах все частіше постає питання про повернення ядерного потенціалу і статусу ядерної держави, як фактору стримання агресивних дій наших сусідів.

У свій час вся атомна енергетика виникла із програми розробки ядерної зброї. Сьогодні навіть дуже швидкий аналіз ситуації говорить про те, що економічний і науково-технічний потенціал України достатній для зворотнього ходу. При наявності існуючої технологічної бази, відтворення ядерного потенціалу і виробництво ядерних боєзапасів потребує п’ять-сім років, якщо щорічно вкладати 200-300 млн. дол.. На території України є два підприємства із видобутку і переробки урану. Завод з виробництва важкої води, технологія розробки електронних компонентів і навіть спеціальна техніка, яка вимірює ізотопний склад ядерних матеріалів. Вітчизняні фахівці запевняють, що Україна у дуже короткі строки може реалізувати такі відсутні ядерні технології, як отримання трітія, реактор-виробник збройного плутонію, радіохімічний завод по збагаченню плутонію і металургійний завод по виробництву збройного плутонію. Також можна окремо підкреслити, що Україна є одним із найбагатших регіонів, де є уран.

Великим плюсом є і те, що із 20-ти ракетних комплексів, які були на озброєнні колишнього СРСР – 13 були розроблені у дніпропетровських КБ «Южное» та ВО «Южмаш».

Що стосується самого ядерного циклу, є цікавою думка керівника Дніпропетровського філіалу Національного університета А.Шевцова, який вважає, що при наявності політичної волі і 1 млрд доларів знадобиться лише півроку. Вчений вважає, що Україна спроможна створити ядерні боєприпаси, як на основі збагаченого урану, так і на основі плутонію. Найбільш простим для нас може бути так званий «плутонієвий шлях» розробки ядерної зброї. Вартість невеликого реактора-виробника збройного плутонію Рu-25 та радіохімічного заводу буде коштувати декілька десятків млн доларів. Ще більше витрати можна зменшити за рахунок виділення плутонію із ТВЕЛів. Точність рахунків ядерних матеріалів МАГАТЕ, яка дорівнюється 99%, дає змогу на «втратах» 1 % плутонію, щомісячно отримувати по одному ядерному боєзапасу. Плутонієвий шлях дасть змогу Україні у стислі строки бути володарем 100 ядерних зарядів середньої потужності у межах 15 кг.

Шлях створення ядерної зброї на основі збагаченого урану 11-235 до 90% рівня, більш дорожчий оскільки більш технологічний. Але все необхідне Україна має, створення спеціальних високошвидкісних центрифуг – питання залучених коштів та часу. Таким шляхом пішли Пакистан та Індія та порогові держави Бразилія і Аргентина. Академік НАНУ В.Барьяхтар вважає, що при порівнянні України та Індії і Пакистану, Україна навіть при дуже поганих обставинах могла значно швидше стати ядерною державою із ядерною зброєю ніж дві останні країни.

Офіційний ядерний клуб сьогодні складається з таких держав: США, Росія, Британія, Китай, Франція. Коло неофіційних власників багато ширше. Зараз 30-40 країн світу мають можливість створити ядерну зброю. Від звичайних озброєнь, які треба раз у раз демонструвати, у ядерної зброї є важлива і унікальна риса: воно виконує стримувальну функцію не тільки своїми військово-технічними характеристиками, але вже фактом своєї наявності у цієї країни. Ядерна зброя є фактором «непрямої дії, політичної зброї». Офіційні власники ядерної зброї це декларують у своїх доктринах із урахуванням власних політичних інтересів. Наприклад, Франція вже дала основні положення своєї доктрини. Французькі ракети будуть націлені не тільки на ті держави, які мають ядерну зброю, але і на ті, які можуть використовувати проти Франції свої хімічні і біологічні арсенали. Наявність таких цілей – одна із форм ядерного стримування. За висловами М.Тетчер саме наявність ядерної зброї, як фактору стримування зіграло вирішальну роль у протистоянні у «холодній війні» між заходом і СРСР.

Ведення серйозного діалогу про відновлення Україною ядерного статусу є цілком слушним кроком і буде сприяти ревізії недіючих гарантій безпеки. Крім того, Україна може впритул наблизитися до створення ядерної зброї, залишивши цей крок, як останню можливість, необхідну для збереження державності. Така програма може бути реалізована у рамках розвитку атомної енергетики із урахуванням розширення її компонентів, які потенційно можна бути використати у військовій справі.

Ворожі кроки наших сусідів, які зазіхають на наші території, не залишають нам іншого вибору, як створення ядерного потенціалу, як гаранта безпеки і територіальної недоторканності наших кордонів.

Автор: Дмитро Снєгирьов